|
РОДОВІД ШПІЦЕРІВ –
вихідців із села Нижня Лукавиця (будинок № 13)
Стрийського району Львівської області,
(уклав Василь Шпіцер на підставі даних з
фондів ЦДІА України у Львові, 2005 р.)
Василь Шпіцер
І
Василь Шпіцер (н. 1796 + 1848) – Марія (н. …. + 1855)
І
Прокіп Шпіцер (н. 1820 + 1870) – Євдокія Потоха (…)
І
Степан Шпіцер (н. 1847 + 1910) – Катерина Шмігельська (…)
І
Прокіп Шпіцер (н. 1871 + 1938) – Ганна Росипець (н. 1881 + 1964)
І
Іван Шпіцер (н. 1923 + 1999) – Євдокія Гошовська (н. 1925 + 2003)
І
Василь Шпіцер (н. 1947) – Наталія Тимчій (н. 1947)
І
Юрій Шпіцер (н. 1975)
05. 05. 2007
Палац Мистецтв
Львів
КОНФЕРЕНЦІЯ
на тему: “Український родовід”
(організатор Адріана Огорчак)
Тези виступу Василя Шпіцера
Пам’ять потолочі
сягає не далі діда,
а на дідові уривається час.
Ф. НІЦШЕ
Саме ця сентенція відомого філософа спонукала мене взятися за глибоке вивчення генеалогії роду Шпіцерів. Тим паче, що більшовицька система освіти виховувала “безродних іванів”, які не повинні були знати ані свого походження, ані історії свого народу, ані релігійних традицій, – знання обмежувалися вивченням природознавчих дисциплін та історії комуністичної партії. Заборонено було вивчати минуле. Новітні варвари палили або засекречували дорадянські книги, церковні та архівні документи, руйнували могили, кладовища, храми, історичні пам’ятки. Вихована більшовиками популяція мала забути минувшину, а тільки безоглядно вірити у “світле майбутнє”, до якого буцімто веде компартія.
Але не всі, особливо в Галичині, піддавалися більшовицькому впливу. ОУН-УПА, шістдесятники, чесна інтелігенція, відважні батьки сімейств не давали українському народові перетворитися у націю манкуртів. Вже з дитинства від батька-матері та добрих людей я одержував крихти знань про своїх предків, про історію мого краю та України.
З настанням Незалежності появилася змога вивчати архівні документи, ретельно укладені за часів Австро-Угорщини, в яких є згадки про Шпіцерів та про їхнє родинне село.
Після входження Галичини до складу Австро-Угорської імперії держава намагалася проводити германізацію краю, сприяла переселенню німецьких колоністів, для чого спеціальними цісарськими указами створювала різні пільги. Валентин Стецюк у статті “Німецька колонізація і діяльність в Придністров’ї” пише: “Оскільки серед українців Наддністрянщини тепер часом можна зустріти німецькі прізвища – Шпіцер, Райтер, Фішер, Гут, Глязер і т.д., то можна припускати, що між українцями і німцями мішані шлюби були, а діти в таких родинах вже ставали українцями”.
Достеменно відомо, що Шпіцери заїхали до с. Нижня Лукавиця на Стрийщині в кінці XVIII-го століття. Перша згадка про них є у документах за 1788 рік – в селі появилися Andreus, Bazilius та Jac Spicer-и. Bazilius Spicer був моїм предком у 7-му коліні. Хто вони були, – німці чи українці, – звідки заїхали – невідомо. Якщо прийняти, що вони були німцями, то німецьке слово Spitzer означає “стругач” (гострий ніж, яким стружуть деревину), “стругачка” (для олівців).
Між іншим, Богдан Лепкий у спогадах про навчання в ґімназії пише: “Згадую бережанських професорів … Між ними було чимало з німецькими прізвищами. За моїх часів були: Нойбург, Гохгекер, Флях, Штайнер і Шпіцер. Ні на одного з них нарікати не можу, а Шпіцера згадую вдячним серцем, бо я від нього дуже багато навчився. Це був “кам’яний професор”. Учив знаменито, вимагав багато …”
Ймовірна й інша версія походження прізвища Шпіцер. Згадані вище Шпіцери мали явно українські імена: Андрій, Василь та Яць. Можливо, вони належали до «вибранецької піхоти», заснованої ще 1578 року з ініціативи короля Стефана Баторія. Це була піша армія з міцних сільських хлопців, яким держава давала наділи землі і звільняла від податків. В мирний час “вибранець” господарював, а у випадку війни йшов до армії зі своєю зброєю сам або посилав дорослого здорового сина. Озброєні вони були як правило списами та аркебузами. Оскільки прізвища часто відповідали професії, – слюсар, токар, гармаш, карабінер, аркебузер, – то можливо, що воїни-списники (списоносці) могли називатися “шпісерами”, – від німецького слова spies –спис. Українською зручніше вимовляти Шпіцер, що німецькою пишеться Spitzer, а польською – Szpicer або Spicer.
Син Bazilius-а Василь оженився з українкою Марією і далі їхні нащадки побиралися тільки з українками. Рід Шпіцерів належав до доволі заможних селян. Внуки Василя – Степан та Андрій у 1880 році крім власних будинків та господарських споруд, худоби та птиці, реманенту та присадибної ділянки посідали ще понад десять гектарів грунту кожний.
Досить відомим у роді Шпіцерів був брат мого діда Семен. Він закінчив Стрийську ґімназію, а потім русько-католицьку духовну семінарію у Львові. До речі, навчався в одній групі з Андрієм Бандерою – батьком Провідника ОУН Степана Бандери. У 1906 році він одружився з дочкою священика Ольгою Ксьонжек, а після закінчення семінарії працював парохом у с. Буцики Грималівського деканату, через кілька років – у с. Гумниська Буського деканату, а згодом – у с. Манаїв Зборівського повіту. На початку травня 1916 року о. Семена Шпіцера мобілізували і, присвоївши військове звання майора, відправили до піхотного полку №55, в якому воювали Українські Січові Стрільці, душпастирем для греко-католицьких воїнів. Збереглося Євангеліє, видане в Почаївській Обителі у 1788 році, з яким о. Семен пройшов свої фронтові дороги.
За доблесні вчинки на фронті о. Семен одержав багато нагород, найвищою з яких був Лицарський хрест ордена Франца-Йосифа з воєнною декорою і мечами.
Після війни його призначили парохом села Солукова, що біля Долини. Там він одержав крилошанські відзнаки, а згодом став Долинським деканом. Старший син о. Семена Орест був одним із засновників Пласту у Стрию, а наймолодший син Юрій з 1943 року по 1953 рік воював у лавах УПА під псевдонімом “Ромко”. Пропав безвісти.
У нашому роді народжувалося багато синів і сьогодні численні нащадки Bazilius-a Шпіцера мешкають і в Україні, і у Польщі, і у США, і у Канаді, і в Італії.
Далі мені захотілося укласти родовід Юрія Шпіцера – свого сина, одного з нащадків роду Шпіцерів. Завдання полегшувалося тим, що родовід Білецьких – материнської лінії моєї дружини вже існував: його записав Мирон Мартинків ще у 1943 році. Відомості про рід Білецьких зі Стрия сягають кінця XVIII-го століття. З різних джерел дізнаємося про о. Василя Білецького, який був парохом спочатку у с. Гірне Стрийського повіту, а потім у с. Гозієві на Болехівщині. Його внук мітрат Андрій Білецький на початку ХХ століття став генеральним вікарієм (першим заступником митрополита Андрея Шептицького), папським прелатом і офіціялом української католицької митрополичої капітули у Львові. Заміщав митрополита Андрея Шептицького у 1914-1917 р.р., коли росіяни заарештували його і вивезли до Росії.
Другий внук о. Микола Білецький був Долинським деканом і парохом с. Пациків.
А внучка Розалія вийшла заміж за Михайла Бандеру – їхнім сином був згадуваний вище о. Андрій Бандера, а внуком – вождь ОУН Степан Бандера. Отож, бабуся Юрія Шпіцера Антоніна Тимчій і Степан Бандера були троюрідними сестрою і братом.
О. Микола Білецький, його сестра Розалія Білецька-Бандера та її чоловік Михайло Бандера поховані в одній гробниці на стрийському кладовищі.
Батько моєї дружини Михайло походить з роду Тимчіїв, який з давніх-давен мешкав у с. Грабовець Стрийський. Цей рід відзначився у період національно-визвольної боротьби, яку вела ОУН в 30 – 40-х роках минулого століття.
Молодший брат Михайла – Володимир Тимчій-“Лопатинський” – відомий діяч ОУН, Провідник ОУН на ЗУЗ у 1939-1940 р.р.. Саме про нього народ співав пісню-думу “Як Лопатинський з-за кордону у рідний край у Львів вертав”. Він був ініціатором створення революційної ОУН і підготовки повстання проти більшовицьких окупантів. Героїчно загинув разом з товаришами Зенею Левицькою, Теодором Оленьчаком-“Васильківим” та своїм двоюрідним братом Микитою Опришком-“Медведем” у бою з чекістами в с. Устиянові, повіт Устрики Долішні (тепер територія Польщі).
Двоюрідні брати Володимира:
- Степан Тимчій – засуджений на три роки польською владою за “шкільну” акцію. Потім воював за Карпатську Україну. Замордований поляками у військовій частині під Стриєм;
- Теодор Тимчій-“Аркас” – вояк УПА, загинув смертю героя у 1946 році;
- Петро Тимчій – член ОУН, розстріляний німцями.
Чоловік сестри Володимира – Петро Дмитришин, член ОУН, неодноразово відбував ув'язнення в польських тюрмах, в т.ч. й у Березі Картузькій. Загинув у більшовицькому таборі на Харківщині.
Ось такий “Український родовід”. Така сумна історія галицьких родин. Українці були беззахисними, бо не мали своєї держави. Сьогодні, в Незалежній Україні, слід згадати і вшанувати пам`ять усіх наших предків за те, що вони жили, боролись, вистояли і зберегли українське слово та українську національну ідею.
РОДИЧІ
Юрія ШПІЦЕРА
(коротка довідка)
Василь ШПІЦЕР – предок Юрія у 8-му коліні. Оселився у Нижній Лукавиці Стрийського району під кінець ХVIII – го століття.
о. Семен ШПІЦЕР (1879 – 1936) – брат прадіда Прокопа – отець-крилошанин, парох села Солукова, Долинський декан, заслужений військовий священик у чині майора. Служив у 55-му полку, в якому воювали українські січові стрільці. Крім інших відзнак нагороджений Лицарським хрестом ордена Франца-Йосифа з воєнною декорою і мечами.
Орест ШПІЦЕР (1906 – 1984) – один із засновників Стрийського «Пласту».
Юрій ШПІЦЕР– «РОМКО» (1926 – 1953 ?) – вояк УПА з 1943 по 1953 рік. Пропав безвісти.
Василь ШПІЦЕР (нар. 1947 р.) – міський голова Львова у 1990 – 1994 рр., кандидат технічних наук.
По материнській лінії предками Юрія були:
Тимчії (дідусь), Садовські і Білецькі (бабуся).
Теодор ТИМЧІЙ (1817 – 1859) – предок Юрія у 6-у коліні був господарем, мешкав з сім?єю у с. Грабовець Стрийський.
Володимир ТИМЧІЙ – «ЛОПАТИНСЬКИЙ» (1911 – 1940) – Крайовий Провідник ОУН на ЗУЗ в 1939 – 1940 р.р. Героїчно загинув у бою з енкаведистами в селі Устиянів, що біля Устриків Долішніх.
Степан ТИМЧІЙ (1914 – 1939) – член ОУН, учасник війни за Карпатську Україну. Замордований у польській військовій частині під Стриєм.
Теодор ТИМЧІЙ – «АРКАС» (1916 – 1946) – член ОУН, вояк УПА, загинув смертю героя у бою з енкаведистами.
Степан САДОВСЬКИЙ – (1864 – 1943) – належав до древнього українського шляхетського роду гербу 'Драгомир' (герб заснований 1109 року).
о. Лев БІЛЕЦЬКИЙ – (батько о. Василя Білецького) парох села Шманьківці Чортківського деканату.
о. Василь БІЛЕЦЬКИЙ (1766 – 1843 ) – парох села Гірне, а потім – Гузіїв Болехівського деканату.
о. Андрій БІЛЕЦЬКИЙ (1847 – 1926) – мітрат, папський прелат, генеральний вікарій (заступник митрополита Андрея Шептицького) і офіціял української католицької митрополичої капітули у Львові (внук о. Василя Білецького).
о. Микола БІЛЕЦЬКИЙ (1857 – 1941) – Долинський декан, парох с. Пациків (брат Андрія Білецького).*
Розалія БІЛЕЦЬКА (1859 – ?) – бабуся Степана Бандери (сестра Андрія Білецького).
*о. Микола Білецький, його сестра Розалія Білецька та її чоловік Михайло Бандера поховані в одній гробниці на стрийському кладовищі.
30 грудня 2010
30 грудня 2010
|
| Закрити |
